ДО НОВИХ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ – РАЗОМ! (голова УНКЖ Марина Корнієнко-Мізрах закликає до співпраці)

Велика війна поставила перед працівниками соціальних служб країни та активістами благодійних організацій завдання нового типу та масштабу.

Я знаю про це не з чуток, Український Національний Конгрес Жінок, який я очолюю, ніколи не був формальною організацією та іграшкою для багатих. До війни ми привозили безпорадним людям продукти харчування та потрібних лікарів, ліки та одяг, надавали їм фінансову допомогу та робили десятки інших потрібних щоденних справ.

Після 24 лютого у нашому житті, як і в житті всієї країни, настав новий етап, страшний, героїчний та відповідальний. Ми годували київські блокпости, створили продуктово-медичний хаб, посилали необхідне бійцям та біженцям та робили багато іншого.

Проте колишні турботи нікуди не поділися, бо не зникли вразливі категорії українців, яким допомога потрібна ще більша, ніж у мирні дні. Насамперед, мова піде про дітей-сиріт та ефективну турботу про них.

Не слід забувати, що війну називають матір’ю сиріт. Щодня на її кривавих полях гинуть солдати, а половина з них має дітей, які залишаються без тата чи мами.

Мало хто знає, що до 2010 року в Україні закрилися майже всі дитячі будинки та сирітські притулки. Їхні вихованці виросли або знайшли нових батьків, і потреба в таких закладах відпала.

Але вже перші бої в ОРДЛО за лічені дні повернули будинкам дитячої творчості та педагогічним центрам їхній колишній статус, а велика війна взагалі зробила сирітство невід’ємною частиною українського життя на ціле покоління вперед.

Щоб не втратити це покоління, потрібно починати працювати вже зараз, причому масштабно, тонко та системно. Знадобляться також спеціальні знання та навички, бо турбота про сиріт це, мабуть, найбільш складна з усіх соціальних функцій.

По-перше, залишитися без тата і залишитися без мами це дві абсолютно різні соціально-психологічні проблеми, а залишитися без обох батьків – третя, і кожна з них потребує свого особливого та перевіреного підходу.

По-друге, механізм усиновлення (удочеріння), при зовнішній простоті, потребує ретельного регулювання та всебічного контролю з боку держави та громадськості.

Навіть турбота прямої дії повинна враховувати десятки нюансів, які давно відомі вченим та фахівцям та знайшли застосування у найбільш благополучних країнах світу.

Наприклад, якщо купити всім вихованцям дитячого будинку джинси найдорожчого та модного бренду, вони все одно будуть для дітей невеселою «обязаловкою», «робою», бо однаковість це бич сирітства.

Таких деталей багато, і їх потрібно не освоювати по ходу діла, завдаючи каліцтва дитячим душам, а заздалегідь знати та вміло використовувати. Мені розібратися в цих проблемах допоміг досвід таких європейських організацій, як Gengle (Італія), Фонд Айседори Дункан (Іспанія) та хорватський центр соціальної підтримки LET-FLIGHT.

Якщо раніше для обміну знаннями були потрібні тривалі і дорогі відрядження за кордон, то сьогодні технології дозволяють освоїти напрацювання передових колег онлайн, швидко, ефективно та безкоштовно.

Український Національний Конгрес Жінок не має наміру припиняти свою допомогу людям ані в дні війни, ані після Перемоги. Але турбота про сиріт і дітей, які втратили одного з батьків, не може бути ефективною без активного та кваліфікованого втручання у процес держави.

Не всі діти, що залишилися без тат і мам, стануть вихованцями дитячих будинків. Рідним та формально не рідним людям, які візьмуть їх на виховання, потрібні не випадкові виплати та благодійні подарунки, а статусний облік та системна турбота, підкріплена законодавством та контролем.

А вихованцям колективних установ, окрім освіти та даху над головою, знадобляться спеціальні культурні та психологічні програми, без яких неможливо буде випустити у життя здорове покоління повноцінних людей.

Це потребуватиме значної трансформації механізмів соціальної опіки у всій Україні, їх реформування та наближення до передових європейських стандартів та норм.

Особливого значення набуває і юридичний супровід всіх описаних і не описаних процесів, здатність привести найрізноманітніші життєві ситуації до загального законодавчого знаменника.

Ми, активісти УНКЖ, готові поділитися накопиченими знаннями з усіма державними та громадськими організаціями, які працюють або планують працювати в галузі соціального захисту, турботи про неповні сім’ї та адаптацію дітей, які залишилися без батьків, до нового життя.

До моменту закладання основ нової соціальної політики, яку пов’язують із великим повоєнним відродженням країни, ми маємо прийти єдиними, компетентними і підготовленими.

Слава Україні!