Освітньо-педагогічна сфера

Абсолютна більшість дорослих українців є батьками, що робить удосконалення та контроль шкільної освіти загальнонародним завданням.

Те, що за мірками сучасного світу населення України є дуже добре освіченим у культурному та технічному відношенні, не означає, що освітня та виховна сфери життя не потребують активного втручання громадян та громадських сил у процеси освіти.

Проблеми середньої школи поділяються на місцеві та загальні для багатьох країн. До місцевих традиційно ставиться бідність шкіл. Класи часто потребують ремонту і не мають сучасного обладнання та якісних підручників, а багато сільських шкіл виглядають так, наче ними опікується не українська держава, а «російський світ» з його середньовічною дикістю.

Процвітають «неофіційні платежі», школи збирають із батьків гроші на ремонти, квіти та подарунки для вчителів, а багатьом доводиться платити хабар, аби дитину прийняли до школи чи поставили їй хорошу оцінку.

При цьому шкільна «бідність» не є наслідком державної політики. Освіті виділяється 6% державного бюджету, що набагато більше за світовий та європейський показник і змушує контрольні комісії всіх рівнів говорити про невміле управління галуззю та неналежне витрачання бюджету.

Інфраструктура, що розвалюється, це лише одна з проблем української шкільної освіти, не менше їй шкодять застарілі методології навчання та соціальна апатія вчителів.

Підходи до навчання давно застаріли, часто учні завчають матеріал, не розуміючи його суті і не знаючи, як використовувати здобуті знання в повсякденному житті.

Уроки перевантажені нудними теоретичними знаннями, яким не вистачає практичного застосування, підручники написані сухою академічною мовою та містять величезну кількість другорядних фактів, і все це знижує природну допитливість учнів та їхнє бажання вчитися.

Низький соціальний статус вчителів та освітян та ще нижчі зарплати підривають моральний дух цих фахівців, які виконують дуже нелегку та відповідальну роботу.
 
Нестача можливостей особистого та професійного зростання робить непотрібними творчість та динамізм у роботі вчителів, позбавляє їх впевненості у собі та мотивації.

Як наслідок, не всі юні українці мають однаковий доступ до якісної освіти, для багатьох процес отримання нових знань зводиться до формального відвідування школи.

Ця неприпустима ситуація має і соціальний аспект. Відсутність у шкільному навчанні показового духу справедливого змагання призводить до того, що діти з незаможних сімей не можуть отримати та публічно виявити необхідні навички та розвиватися так, аби надалі отримати гарну роботу та підвищити свій соціальний статус.

Новий закон "Про освіту" був перспективним початком, але він не дасть українській школі нічого, якщо не спиратиметься на всебічне пожвавлення навчального процесу та принципово нову якість учительського складу.

Всесвітні проблеми шкільної освіти не менш серйозні, і вирішити їх набагато складніше.

На останньому міжнародному учительському форумі педагоги визнали, що шкільна система освіти втратила своє багатовікове значення та програла змагання інтернету. Можливість отримати в мережі будь-яку інформацію в будь-якій формі та будь-якою мовою відвела вчителю роль регулятора поведінки учнів у будівлі школи.

З цим важко сперечатися. Сучасний інтернет змінив не тільки шкільні правила, скасувавши цілу низку професій та громадських процедур і надавши тим, що залишилися, принципово нових масштабів та форм.

Разом з тим, не варто впадати у відчай, оскільки освітня система маленької Фінляндії здійснила педагогічне диво, надавши процесу шкільного навчання абсолютно нового і несподіваного вигляду, і повернувши йому статус найефективнішого навчального процесу.

Очікуючи, коли фінську систему шкільної освіти буде вивчено та систематизовано науковцями Європи, аби вона стала основою нової середньої школи західної спільноти, українське громадянське суспільство може і має зайнятися покращенням ситуації в національних навчальних закладах.

Це не важко і, слід зазначити, недорого. У згаданому законі «Про освіту» зазначається, що такі ініціативи, як нові підручники, розробка цифрової платформи електронного навчання, створення можливостей для професійного розвитку та нове обладнання для шкіл (меблі, навчальні матеріали, комп'ютери) становлять менш ніж 0,05% ВВП країни та потребують лише сумлінного втілення.

Щодо патріотичного виховання молодої частини української нації, то ще до війни організації пластунів та скаутів працювали вкрай ефективно, не маючи проблем ані з наставниками, ані з характером навчання.

В Україні, що перемогла, цим і подібним рухам необхідно буде надати національного масштабу, забезпечивши їм найкращі умови роботи, і надати найсучасніші приміщення та спортивні майданчики.

Велика війна показала, яку велику роль у житті країни відіграє військово-патріотичне виховання підростаючого покоління, якщо ставитись до нього зацікавлено та відповідально.